# Шахрайство з боку страховиків майна

> Критична думка про практики страховиків майна: несправедливі виключення, безпідставні підозри у шахрайстві та аргументи недострахування.

*Gepubliceerd: 2025-01-28* · *Categorie: opinie*

---

Якщо ви вводите «шахрайство страховиків» у пошуковій системі, переважно з'являється шахрайство *проти* страховиків. Страхувальники, які роздувають шкоду, заявляють вигадані крадіжки, інсценізують пожежі. Це шахрайство існує, не хочу його применшувати. Голландська Асоціація страховиків щороку приділяє цьому багато уваги, а для деяких видів страхування це справедлива тема.

Але є інший бік цієї історії, який системно лишається у тіні: практики на боці самих страховиків майна. Практики, які не всі є «шахрайством» у юридичному сенсі, але в дії іноді не менш шкідливі для страхувальників. У цьому тексті я називаю три з них. Не для того, щоб усіх страховиків мірити однією міркою — я роками працюю з деякими співробітниками великих страховиків, які в усьому акуратні й коректні — а щоб привнести рівновагу в дискусію, що ведеться занадто однобічно.

## 1. Безпідставні підозри у шахрайстві як засіб тиску

У своїй практиці регулярно бачу, що страховики застосовують слово «шахрайство» або «підозра в умислі» в момент, коли докази до цього далекі від повних. Ефект для страхувальника тяжкий: підозра у шахрайстві означає не лише відмову у виплаті, а й внесення до галузевого попереджувального списку, реєстрацію в CIS (Центральна Інформаційна Система), а в деяких випадках припинення полісу іншими страховиками, які користуються тим самим списком.

Проблема в тому, що різниця між *підозрою* і *доказом* на практиці зменшується. Звіт, у якому висновок «імовірна умисна дія» зроблено на основі чотирьох слабких ознак, обробники сприймають як повний доказ. Страхувальник потрапляє в становище, де має довести, що *не* шахрував — інверсія тягаря доказування, якої закон не передбачає.

Гаазький суддя у 2017 році прямо постановив, що підозра у шахрайстві недостатня, щоб зупинити всю вимогу. Однак ми бачимо, що страховики цю практику здебільшого продовжують. Для страхувальників часто дешевше погодитися на нижче врегулювання, ніж роками судитися з потужно фінансованим супротивником. Те, що страховики це знають — і розраховують на це, — на мою думку, є структурною проблемою.

## 2. Недострахування як шлях ухилення

«Пане, пані, ви недострахований». Це речення я щодня зустрічаю у роботі. Логіка: ваша страхова сума не покриває реальної вартості майна чи будівлі, тому ми застосовуємо пропорційну знижку. При 30% недострахуванні 30% вашої шкоди не виплачується.

Сама по собі недостраховість — легітимне поняття. Але на практиці бачу два моменти, які мене непокоять.

По-перше: розрахунок реальної вартості часто проводиться щедро у бік підвищення, зі списками майна на основі відновних вартостей, середніх витрат голландських господарств і пунктів, які насправді не мали б рахуватися. Чим щедріше оцінюється реальна вартість, тим більше недострахування — і тим більша знижка.

По-друге: страховики мають у полісах часто гарантійні умови (наприклад, лічильник майна, яким ви розраховували суму страхування), які *мали б запобігати* всій цій дискусії. Коли страховик погоджується з вами на страхову суму на основі власного інструмента, а потім при шкоді посилається на недострахування, бо ця сума була занизькою — це юридично щонайменше сумнівне. На практиці багато дискусій про недострахування розсипаються, як тільки на них дивиться суддя.

## 3. Виборче застосування виключень

Поліси страхування містять сотні виключень і застережень. При шкоді обробники дивляться на потенційно застосовувані виключення — і інколи читають їх дуже широко. «Шкода поступово виникла», «відкладене обслуговування», «ви мали знати, що…», «недостатньо захищено» — це стандартні захисти, які наводяться при мінімумі доказів.

Проблема в тому, що багато з цих застережень, коли їх перевіряє суддя, не тримаються або тримаються лише частково. Верховний суд і нижчі суди в десятках рішень визначили, що несправедливо обтяжливі умови є оспорюваними, що причинність має бути доведена і що тягар доказу в принципі лежить на страховику, коли він посилається на виключення. У першій лінії врегулювання шкоди ця нюансованість часто не знаходить відображення.

Регулярно зустрічаю справи, де страховик відмовляє на основі виключення, яке — при перевірці — не тримається. Страхувальник оскаржує, позиція страховика м'якшає, відбувається врегулювання, якого ніколи не мало бути, якби перша оцінка була правильною.

## Що з цим робити

Це не маніфест проти страхування чи проти страховиків як інституції. Страхування — корисний і необхідний суспільний винахід. Це натомість маніфест за рівновагу у відносинах між страховиком і страхувальником, яка, на мою думку, нині системно перехиляється на користь страховика.

Допомогли б три речі.

**Суворіші стандарти для дослідницьких звітів.** Звіт, що підтримує підозру у шахрайстві, повинен щонайменше відповідати міжнародним стандартам розслідування (NFPA 921 для пожеж, структуроване обставинне розслідування для решти шкод). Страховики не повинні мати змоги посилатися на підозру в умислі на підставі звіту, який не відповідає цим стандартам.

**Інверсія тягаря доказу при підозрі.** Коли страховик посилається на шахрайство, він має це твердо довести — не лише на стадії апеляції, а вже у першій інстанції.

**Швидший доступ до незалежного контр-експерта.** Страхувальники часто не знають, що мають право на власного експерта і що ці витрати покладаються на страховика. Страховиків слід зобов'язати у першому листі про шкоду активно повідомляти про це право.

До цього часу робота, яку ми виконуємо — незалежна оцінка фактів, перевірка полісу, ведення дискусії зі страховиком на рівні фахівців — залишається гіркою необхідністю. Не тому, що всі страховики ненадійні, а тому, що в індивідуальній справі асиметрія влади велика і без противаги регулярно йде не так, як має бути.

Eric Horssius